ПДЧ, НАТО, Буш, Ющенко

 

Правильно хтось казав, що аби зрозуміти всю історію українців, достатньо декілька разів побачити їх вживу. Ми з хворобливою заповзятливістю любимо своїх ворогів. Півстоліття тому наші предки хлібом-сіллю зустрічали більшовиків червоноармійців, потім нацистів НСДАП, потім знову комуністів і т. д. Вчора так само зустрічали Буша.   Відомий факт, що українці ніколи не любили своїх правителів так, як люблять поневолювачів. Вчора знайшов підтвердження поширеної думки. Агітуючи людей приєднатись до нашого флешмобу, я не раз чув дорікання про симулятивність цієї акції протесту. Десятки людей пропонували свої ідеї, як можна висловити Бушу протест, але заздалегідь відмовлялися від виконання. Кожен другий із відчуттям повного знання справи готовий був піти кинути гранату, заблокувати аеропорт, штурмувати ВР… Проте лягти на землю, аби взяти участь в акції — якось напряг. Якщо вже не воювати, то любити й мовчки молитись на месію з Вашингтона.

Сербія: демократія небезпечніша за автомати

 

Аналітики лише прогнозують введення військового стану на півночі Косова. Фактично – його вже введено. Не вистачає хіба що комендантської години.

По приїзді в Косовську Митровицю, в очі одразу кидаються військові патрулі. Вигляд важкої стрілецької зброї створює напруження. Першу половину дня ми розважались тим, що знімали на камеру та фотографували легкі БРДМи, військові патрулі й колючий дріт на мості, що розділяє місто на сербську та албанську сторони. В обід зрозуміли, що весь час знімали одну й ту саму техніку, яка їздить колами.

Але справа в тому, що по цей бік моста немає жодного албанця чи албанського представництва. Тобто, тут просто нема кого боронити від сербів. Тим більше, патрулю з шести чоловік із ручними кулеметами. Патрулюють усі: військові, місцева поліція Косова, UN, іноземна поліція, французька жандармерія тощо. Номенклатура всіх цих підрозділів величезна, і розібратися в усіх їхніх типах майже неможливо.