 Правильно хтось казав, що аби зрозуміти всю історію українців, достатньо декілька разів побачити їх вживу. Ми з хворобливою заповзятливістю любимо своїх ворогів. Півстоліття тому наші предки хлібом-сіллю зустрічали більшовиків червоноармійців, потім нацистів НСДАП, потім знову комуністів і т. д. Вчора так само зустрічали Буша.
Відомий факт, що українці ніколи не любили своїх правителів так, як люблять поневолювачів. Вчора знайшов підтвердження поширеної думки. Агітуючи людей приєднатись до нашого флешмобу, я не раз чув дорікання про симулятивність цієї акції протесту. Десятки людей пропонували свої ідеї, як можна висловити Бушу протест, але заздалегідь відмовлялися від виконання. Кожен другий із відчуттям повного знання справи готовий був піти кинути гранату, заблокувати аеропорт, штурмувати ВР… Проте лягти на землю, аби взяти участь в акції — якось напряг. Якщо вже не воювати, то любити й мовчки молитись на месію з Вашингтона. |
